-Ми давно почали піар-кампанію музею, - розповіла шеф-редактор часопису "Музеї України" Наталка Іванченко, – Робили прес-конференції, організовували публікації... Але, розуміли, що потрібне комплексне рішення. Завдяки програмі "Музейний сайт" вивели заклад в мережу. Тепер вся інформація про видатного перекладача доступна на всіх континентах!
Зрозуміло, що сайт лише почав наповнюватися. Є чимало недоліків. Знаємо про проблеми безкоштовного хостингу. Але, головне – музей отримав сторінку у всесвітній павутині.
І кілька слів про людину, на пам'ять якої створено музей.
Григорій Кочур – поет, перекладач, історик і теоретик українського художнього перекладу, один із найяскравіших талантів сучасного українського письменства...
Життя Григорія Кочура – це історія української літератури. Він пройшов і замовчування, і приниження, і тюрми, і ГУЛАГ. Але вистояв, не зламався, продовжував писати, вчити перекладацької майстерності, боротися за місце українського слова серед скарбів художнього літературного перекладу.
Українські перекладачі розуміли своє історичне покликання – не загубити українську мову, залучити її до освоєння інтелектуальних і духовних багатств людства, до розширення її історичної перспективи.
Ось такі цілі і ставив перед собою Григорій Кочур – людина з енциклопедичними знаннями, феноменальної пам'яті (знав до сорока мов). Він переклав і доніс українському народові творчість багатьох народів світу. Його поетичні роботи – це своєрідна панорама світової поезії від античних до найновіших часів.
Г.Кочур не тільки перекладав, а здійснював фактично загальну стратегію творення поетичних перекладів, постійно когось консультував, допомагав молодим фахівцям, залучав їх до роботи, активно листувався з колегами з різних республік колишнього СРСР і представниками діаспори.
Його будинок називали "Ірпінським університетом" – тут залюбки збиралися "шестидесятники", українські патріоти: І.Світличний, В.Чорновіл, В.Стус, І.Дзюба, Л.Костенко, Г.Зубченко, О.Сенюк... Зрозуміло, що в ті часи така активна діяльність не подобалась певним службам. Кочура часто не друкували, за ним слідкували, підслуховували, організовували провокації. А в 1973 році виключили зі Спілки письменників, фактично заборонивши його публікації.
Звісно, нелегко працювати й перекладати вірші без сподівань на їх вихід у світ. Але друзі й учні допомагали. Деякі його переклади побачили світ під іншими прізвищами, деякі речі вийшли анонімно... У часи перебудови в країні ситуація змінилася – Григорія Кочура поновили в Спілці письменників, в 1989 році він стає лауреатом премії М.Рильського, в 1995 році – Державна премія України ім. Тараса Шевченка (посмертно).
Журнал "Музеї України" вітає всіх з появою сайту музею!
Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
