Про те, як московити-більшовики тиснули у "братських" обіймах українців (ч.4)

Джерело: А.Куліш "Книга пам'яти українців"

---

"Жаль нам вас, як людей військових, пропадете ви скоро, коли будете держатися того народу московського", – говорив ханський візир козацькому послові.

Так воно і сталося.

1917 р., 7 листопада – Внаслідок контрреволюційного перевороту до влади в Московській імперії прийшли більшовики. Переворот фінансувався європейськими та американськими мільйонерами. Лише банк Джекоба Шіффа із Нью-Йорка передав 20 мільйонів доларів – на той час величезну суму.

Початок геноциду (планомірного фізичного винищення) українців. За час комуністичної московської окупації загинуло понад 30 мільйонів наших співвітчизників. Ще 10 млн. були виселені або змушені були покинути рідну землю. Русь-Україна планомірно заселялася московітами. За 70 років більшовизму кількість українців в Руси-Україні не збільшилась, а число московітів зросло у п'ять разів.

Порівняно з терором комуністів всі заборони і обмеження московських царів та їхніх служак видаються дитячою забавою. Для переліку злочинів комуністичних окупантів в Руси-Україні потрібен грубезний том. Вони нищили все, що за духом та змістом було національним, українським. Тому більшість злочинів буде подано інтегрально, в цілому, особливо в період між 1917 – 1953 рр.

1917 р. – Оголошення більшовицькою Московією війни з Українською Народною Республікою. Інтервенція московсько-більшовицьких військ в Русь-Україну. Розв'язування громадянської війни.

1918 р. – Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими "спартанцями" – київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї Вітчизни Руси-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати "Ще не вмерла в Україні...", а за ним усі приречені на смерть.

1918 р. – Більшовик Зинов'єв (Гершен Радомишельскький) заявляє, що "соціал-демократія – крило фашизму", і оприлюднює більшовицькі плани знищення 10 млн. чоловік. Плани, як завжди більшовики перевиконують, головним чином за рахунок українців.

1918 р. – Захопивши Київ, московсько-більшовицькі окупанти знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка... "Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана совєтам України" (телеграма Леніну від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього полковника царської армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб.

1918 – 1920 рр. – Масові розстріли військовополонених. Початок виселення українців у створені більшовиками (Нафталія Френкель, Яків Свердлов) місця масового ув'язнення і вищання населення – концтабори. Вони були створені декретами РНК Московії від 5 вересня 1918 р., ВЦВК – від 15 січня та 17 травня 1919 р. для масового ув'язнення та знищення населення, спочатку учасників визвольних змагань, незадоволених та заможних верств (головним чином "куркулів"), а згодом – усіх інших.

"... необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах" (Декреты Сов. власти, т.3, М., 1964 г., с. 291).

"Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси", заявив у вересні 1918 р. М. Криленко, який пізніше став прокурором та Міністром юстиції Московсько-більшовицької імперії.

"Нещадне придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіжників народу... Смерть їм" – істерично верещав В.Ленін у серпні 1918 р. (ПЗТ, т.38, с. 38...40).

1918 – 1953 РР. – Постійне обмеження українців на керівних посадах та в "компартії України", де вони становили лише одну третину від її членів.

1919 р. – Фізичне знищення видатних українців, які були не дуже комуноїдними, спеціально створеними і направленими з Москва командами: героїв громадянської війни М. Щорса (30.08), Т. Черняка (11.08), живописця О. Мурашка (14.06), біолога Л.Симиренка (6,01. 1920р) та інших. Очевидно, такою ж командою був ліквідований чуваш В. Чапаєв.

1920 – 1922 рр. – Звіряче придушення комуністами селянських повстань у Східній та Південній Україні. "Викочувались кулемети, установлювались гармати, відгвинчувались балони з удушливим газом...і часто ні в кого навіть спитати. що було в тім селі? Ні жінок, ні дітей, ні стариків" – по гвардійські вихвалявся Г. Ягода (Г. Ієгуда). Український селянський рух комуністи вважали більш небезпечним, ніж рух білогвардійців.

1921 р. – Під м. Базаром (на Житомирщині) комуністи розстріляли 359 полонених українських вояків.

"Коли їх поставили над довжелезною ямою, коли їм у груди націлились кулемети, почувся голос комісара: "Кто хочет служить в Красной Армии, два шага вперед!...". Завмерли на мить довгі ряди вояків у нерішучості... Ось-ось похитнуться слабші, і станеться найганебніше – зрада. Але тут почувся гучний, твердий голос козака Степана Щербака: "Ми служимо тільки Україні" І із сотень дужих грудей майже одностайно..."Ще не вмерла в Україні..."

- Аго-онь! – Заволав оскаженілий комісар.

Падали, падали під кулями, але ті, хто ще стояв, продовжували співати..." (Б. Тимошенко. Другий зимовий похід. К., Фундація ім. О.Ольжича, 1995, стор. 10).

1921 – 1922 рр. – Перший (ленінський) за всю історію Руси-України голод, як наслідок пограбування селянства московськими окупантами.

Хлібозаготівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хліба з українських селян з метою забезпечення зерном неврожайних московських губерній. Зокрема, на Запоріжжі за пропозицією голови "СУ Московії П.Попова, збирався продподаток, розмір якого дорівнював валовому збору. Загинуло кілька мільйонів українців.

"Після планово проведеного голодомору практично обезлюділи більшість волостей і уїздів Таганріжжя, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини" (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).

"Це іще не голод. Коли Тіт (римський полководець) брав Єрусалим, єврейські матері їли своїх дітей. Ось коли я заставлю ваших матерів їсти своїх дітей, тоді ви можете прийти і сказати: "Ми голодуємо", заявив Л. Троцький (Л. Бронштейн) делегації голодуючих селян.

1921 – 1922 рр. – За вказівкою з Москви в Руси-Україні винищено біля 150 тис. українців – учасників національно-визвольної боротьби.

1922 – Голова ВЧК Ф. Дзержинський дає наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі. (Шкуратюк, 1993 р.).

1922 р. – Московіти ліквідували "Просвіту" в Руси-Україні, на Кубані (Малиновий Клин), в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Московській імперії.

1922 р. – В.Ленін підписує "Декрет об изъятии церковных ценностей". З розбоєм, який після цього розпочався, не йдуть в порівняння ніякі монголи. Повний перелік вкраденого, вивезеного, знищеного займе кілька сот сторінок. Ось незначна частина того, що вони забрали лише з Києво-Печерської лаври: срібні золочені царські врата з двох церков; 54 Євангелії у срібному; та золотому оздобленні, осипані коштовностями; 20 напрестольних хрестів (один з них золотий – дарунок гетьмана І. Мазепи, вагою 7,5 кг); 18 ручних хрестів, деякі з чистого золота вагою по 2 фунта, прикрашені діамантами та іншими коштовними каміннями; більш 50-ти срібних та позолочених святих чаш (дари царів та гетьманів); 8 срібних та позолочених дарохранительниць високої роботи та вартості (одна з них вагою 13 кг, оздоблена діамантами, друга 45 кг, визолочена); 10 митр, одна з них належала Петру Могилі, з чистого золота, вагою близько 2,5 кг, оздоблена діамантами, перлинами, смарагдами, сапфірами; риза ікони Успіня, шедевр ювелірного мистецтва, у якій було 2 кг золота та безліч коштовного каміння... Продовжувати цей перелік можно це на багатьох сторінках.

Перед руйнуванням Михайлівського Золотоверхого монастиря були зняті мозаїки 12 ст. і одна з кращих робіт – Дмитро Солунський – опинилась у Третьяковській галереї.

Взагалі москалі почали грабувати, як тільки вийшли на історичну арену. В 1169 р. лісові печеніги, захопивши Київ, так його обчистили (а населення вирізали), особливо церкви, що через 70 років монголам там нічого було брати.

Скарб старовинних золотих монет загальною вагою 25 кг, а срібних талярів – 288 кг, знайдених в кінці 19 ст. під час ремонтних робіт Успенського собору Києво-Печерської лаври, опинився в Ермітажі.

Наша найдавніша книга, Остромирово Євангеліє, написано у 1056-57 рр. у Києві дяком Григорієм по замовленню посадника Остромира, знаходиться в С.-Петербурзі (б-ка ім... Салтикова-Щедріна). В музеях та книгозбірнях Москви знаходяться: ізбірник Святослава (написаний в сім'ї Київського князя Святослава; Мстиславове Євангеліє (Київ, 1117 р., Олексій Лазаревич); Добрилове Євангеліє з Волині, багате мініатюрами, в яких виразно проглядають українські типажі. Безцінні знахідки з Чорної Могили на Чернігівщині (їх ілюстрації – у всіх підручниках з історії та археології) – в Ермітажі...

Взагалі, всі предмети становлення нашої національної духовності знаходяться в Москві чи С.-Петербурзі (В.Кирневич, С. Грабар, "Наше слово", N30, 1996 р., Варшава).

Багато художніх цінностей, вивезених під час Другої Світової війни до Німеччини, було повернуто не в Україну, а в Московію.

1922 – 1934 рр. – Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української культури – кобзарства. Українські національні музичні інструменти – кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("ощепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, – свідчив харківський кобзар Анатолій Парфіненко, – Кого ловили на базарі, кого – на помешканні. Де б вони не з'явилися їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московіт Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВД.

Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 р. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участі в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П. Черемський, "Щедрик", Харків, 1994 р.).

1923 – 1924 рр. – Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбюро ЦК КП (б) У виключило його з числа академіків.

1923 – 1925 рр. – Московити відтинають від Руси-України понад 50 тис. кВ. верст землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. чоловік, 70% яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до Московщини, прокотилися хвилі незадоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів Руси-України. Так, мешканці Валуйського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали у постанові: "Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до Москви русаки різних руських губерній... Ми, громадяни, просимо... о визволенні нас від Московщини і прилученні до рідної матері-України... Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові". Сількор П. Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: "Ми всі кричимо і простягаємо свої мозолясті руки до рідної України".

Москалі відповіли на це залякуваннями, арештами, репресіями. Так жителі Домбровського повіту Воронезької губернії писали: "Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України... було проведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду... Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані". Не зважаючи на репресії, потік скарг не припинявся до 1928 р. (В. Лож кін, "Пам'ятки України" ч.88, 1991 р.).

1925 р. – Компартією прийняте рішення: "У партійні роботі посилити репресії щодо автокефальної (української) церкви".

1926 р., 5 травня – Московський агент Самуіл Шварцбарт, колишній член каральних більшовицьких загонів в Україні, у Парижі застрелив Симона Петлюру.

1927 р. – Судовий процес над 10 членами Української національно-козацької партії, яка ставила за мету створення державно-самостійної Руси-України. 8 осіб засуджено до різних строків ув'язнення, а керівники Іван Шумигора та Василь Артеменко були розстріляні 26 листопада.

1927 – 1931 рр. – Фізична ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема, митрополитів В. Липківського та М. Борецького. Майже всі з 10657 священників та 35 єпископів УАПЦ були арештовані, тортуровані, розстріляні або заслані.

А далі буде...